Земля й АТОвці: легше захистити від Путіна, ніж отримати від України

0 630

Як мобілізований командир мінометної батареї 17 окремої танкової бригади намагався по-чесному отримати земельну ділянку і що з того не вийшло.

Якось, коли я з одним зі своїх мінометних розрахунків перебував у зоні АТО в Золотому, виникла особливо напружена ситуація.

Нас придали в поміч чужому підрозділу і з огляду на обставини інформацію про бойову обстановку приховували. Через кожні 20 хвилин мені давали новий наказ. Ми навіть не встигали виконати попередній. Чутки лунали найсуперечливіші: чи то нам прийшов наказ штурмувати, чи то нас атакують, чи то ми оточені. Останнім був наказ зайняти кругову оборону, а це не обіцяло нічого доброго.

Світлина з ФБ

Незнання гнітило тоді найбільше. Намагався весь час жартувати, щоб підбадьорити хлопців. До мене підійшов побратим і з тривогою сказав, що хоче додому, що йому не треба ні пільг, ні обіцяної землі, а він просто хоче повернутися у Київ. Мені тоді вдалося його підбадьорити, хоча я сам був наляканий і змучений ще більше за нього. Тоді думалося, що наша земельна ділянка буде видана не нам, але лежатимемо у ній ми.

Батальйон тоді поніс втрати, але на щастя ніхто з мого підрозділу не загинув. Потім я часто згадував цю розмову, згадував свій страх, який був найбільший за весь час служби, і взагалі не думав про землю, адже тоді було важливим просто повернутися.

Світлина з ФБ

Я ніколи не плекав ілюзії стосовно задоволення своїх пільг. Не плекав надмірних ілюзій і щодо отримання земельної ділянки. Однак, коли я починав свою епопею з отримання землі, я не думав, що це буде настільки складно й принизливо…

У Києві землі немає

Свою першу заяву я написав через 8 місяців після демобілізації у Києві, і очікувано отримав відмову – землі немає. Загалом ця інформація не була для мене новою, адже ще на початку війни мер сказав, що землі в Києві немає і буде фінансова компенсація – тоді озвучувалася сума в 180 000 грн. Я погуглив, що саме я можу купити на цю суму – виявилося, що не багато. І це при тому, що сайт olx був забитий оголошеннями типу – продаю ділянку 2-4-8 гектарів.

Без жодних ілюзій, а скоріше для того, щоб задовольнити свою цікавість я сходив у Департамент земельних ресурсів Дарницького району, де почув, що – “… і раді б, але землі немає і взагалі, хтось дурний бовкнув, а всі й повірили, а ото не треба було вам тієї землі обіцяти і не було б таких ситуацій”. Важко щось і заперечити, звичайно, що не треба було нічого обіцяти, тим більше, що в армії, навіть серед мобілізованих – 90% було добровольців, тож навіщо їм надавати якісь пільги блага, якщо вони й так пішли служити добровільно.

Держгеокадастр і “липові” списки з ділянками

За кілька місяців я вирішив пошукати можливі варіанти і зайшов на сайт Держгеокадастру, де серед решти висів банер «Інформація для учасників АТО та членів їх сімей».

Моєму здивуванню не було меж, адже там чорним по білому вказана детальна інструкція, як отримати землю учасникам бойових дій.

Також було вказано перелік вільних ділянок на території  усіх областей  України:

Загалом я неабияк здивувався такій відкритості та сприянню. Розіслав цю інформацію усім знайомим та почав підбирати ділянку для себе, а вибрати там було з чого.

Оскільки я завжди мріяв про Карпати, то і почав пошуки з улюбленої мною Верховини. На сайті містилася інформація про вільні ділянки. Загалом для мене не було принциповим розташування, адже там всюди гори.

Приїхавши у Верховину я перше зайшов до землеміра. Приємна дівчина показала мені кадастрові номери вільних  ділянок, які були зарезервовані для учасників АТО. Жоден таксист не згодився туди їхати, оскільки ділянки в важкодоступному місці. Я сам ледве знайшов ту ділянку. І хоч вона була і поросла чагарниками, знаходилася на крутому схилі та доїхати до неї було не так просто – загалом вона мені сподобалася, адже куди не кинь оком – Карпати.

Спустившись – я знову прийшов до землеміра, де і написав заяву. За місяць отримав відмову, що вільної землі у селі немає. Це було дивним, адже я був на вільній ділянці і навіть встиг перевірити там наявність інтернету.

Акція від геокадастру: Відчуй себе окупантом – отримай чужу землю!

Для того, щоб відмовитися від якоїсь затії, мені дуже рідко достатньо однієї чи двох невдач. Тож і ця прикрість не вибила у мене землю з під ніг і я продовжив пошуки вільного ґрунту поза межами своїх ніг.

Наступною стала Чернівецька область. Ознайомившись із переліком вільних ділянок, я дійшов висновку, що в цій області попрацювали значно краще, адже ділянки не просто були нанесені на карту, а їм було присвоєно кадастрові номери.

Я зупинився на с. Підзахаричі Путивльського району. Де було зарезервовано 8 ділянок с\г призначення площею від 70 соток до 1,9 гектара.

Обравши ділянку, приїхав у Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області. Написав заяву і за кілька місяців отримав дозвіл на отримання землі.

Однак, коли я приїхав у сільраду села Підзахаричі, землемір мені повідомила, що ніякої землі вільної немає, а в інтернеті – “то все брехня”. Я відкрив їм сторінку сайту, де були зазначені ці ділянки і було зрозуміло, що вони й гадки не мали про існування такого сайту. Переконували мене, що то чийсь жарт, а закінчення gov.ua (термін доменна зона я не наважився вживати), яке я використовував як аргумент того, що сайт таки державний, сприйняли мало не як матюк.

Врешті  голова сільради сказала, що все, що пишуть в інтернеті – то все брехня і треба той інтернет взагалі закрити.

Питання ускладнювалося ще й тим тим, що цією ділянкою хтось користувався. Оскільки я вже приїхав у Путильський район, то вирішив зайти в райцентр прояснити ситуацію. Землемір району мені сказав, що то просто сільрада незаконно здає  в оренду ту ділянку, а я маю на неї усі права і можу отримувати документи. Порекомендував мені організацію, яка може їх підготувати. Переконаний, що то справді сільрада займається махінаціями я пішов у рекомендовану контору. Однак там мені швидко пояснили, що землю мені ніхто не дасть без підпису сільради (а сільрада чітко заявила, що підписувати нічого не буде), що земельна ділянка передана не в оренду, а люди користуються нею вже понад 60 років, і мають на те документ – виписку із сільради та платять земельні податки. І якщо навіть якась кантора мені ці документи зробить, то люди будуть судитися… нашій розмові бракувало лише того, щоб землемір помахав мені пальчиком і сказав, що ж це я у бідних людей забираю землю, негарно це…

Відчувши себе окупантом я поїхав додому… Правду кажучи, ту ділянку я навіть не бачив вживу, хоч проїжджав від неї на автобусі за якихось 400 метрів. В сільраді мене довго переконували, що то погана земля і вона мені не сподобається, але вона знаходилася в Карпатах,  в одному з найдикіших регіонів України і вона за визначенням не могла мені не сподобатися.
Зараз складно сказати, хто більше винен у цій ситуації. Люди, які недооформили землю, район, який подав земельні списки без узгодження з сільрадою, сільрада, яка живе в 19 столітті і не бажає мінятися… Але їхня помилка коштувала мені 2 поїздок на Буковину і купи нервів. І щонайгірше, що минув уже майже рік, а ті списки і досі висять на сайті Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області.

За якийсь час я спробував прояснити ситуацію і подзвонив на гарячу лінію Держгеокадастру, де дівчина записала моє звернення, сказала, що усі списки там правильні і що я отримав дозвіл на отримання земельної ділянки і вона не розуміє, чого ще я хочу. За кілька днів мені чомусь подзвонили з Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області (мабуть на гарячій лінії погано орієнтуються в географії) і повідомили, що вони не знають, чому мені не дали землю у Верховині, адже мали дати, але вони на сільраду вплинути не можуть – кілька хвилин поговорили і на тому й розійшлися.

А голові земельної комісії сільради земля є

Остання спроба отримати землю була в тій самій Івано-Франківській області.
Цього разу це було с. Яблуниця. Так на сайті Головного управління Держгеокадастру у Івано-Франківській області була вказана значна земельна ділянка у цьому селі.

Відразу зроблю приписку, що зазначена таблиця - це результат моєї реконструкції за тим, як я її пам'ятав, адже Головне управління схему змінило і надати копію відмовилося

Відразу зроблю приписку, що зазначена таблиця – це результат моєї реконструкції за тим, як я її пам’ятав, адже Головне управління схему змінило і надати копію відмовилося

Відразу щодо ділянки виникло багато запитань, адже розташовувалася вона біля самісінької дороги, якраз біля повороту до Буковеля. Виглядало дивним, чому її виділили саме в цьому місці, як так сталося, що земля чекає на мене вже кілька років.

У голові домінувало дві ідеї – перша, що Прикарпаття – це край патріотів і вони таки вирішили підтримати ветеранів, а друга – ласий шматочок, який сільрада вирішила прибрати до рук прикриваючись шляхетними мотивами.

З такими думками на початку травня 2017 року, я й поїхав у Яблуницю і написав заяву на отримання земельної ділянки. На той час в тому масиві було видано 3 земельні ділянки, та надано 2 дозволи на отримання.

Оскільки жодної відповіді із Яблуниці не надходило, то в листопаді 2017 року я повторно з’їздив і написав заяву ще раз.
Цікаво, що на той час, карта зарезервованих ділянок виглядала вже зовсім іншим чином:

Її межі було значно зменшено і віддалено від дороги.

Для прояснення ситуації, я звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Івано-Франківській області з проханням надати мені копії варіанту актуального до 1 листопада 2017 року (саме цією датою було здійснено зміни), щоб я міг порівняти його із варіантом від 1 листопада 2017 року та провести власне розслідування.

Спершу мені подзвонили з управління і сказали, що карта була змінена, оскільки на тій території вже давно роздали землю, а в сільраді просто помилилися. Однак переглядаючи ці території через карту гугла дуже легко можна помітити, що ці території є абсолютно необжитими і жодної інформації на кадастровій карті про ці ділянки немає. На тому кінці віртуального дроту відповіли, що вони цього не знають, а так їм сказали в Яремчі, а самі вони не перевіряли.  Зійшлися на тому, що вони не будуть пояснювати мені причини зміни території, а просто пришлють мені варіант розташовування ділянок без змін, або нададуть вмотивовану відмову. За кілька тижнів прийшла відмова за підписом начальника Головного управління Руслана Копчи  «Так як інформація, яка подана в альбомах-атлас, постійно оновлюється та висвітлюється на офіційному сайті Головного управління Держгеокадастру в області в зв’язку з цим Головне управління не вбачає необхідності подавати не актуалізовану інформацію».

Найбільше мене зачепило слово “актуалізована”, адже весь їхній атлас (роблю висновок із того, що перевірив власноруч) – це суцільна липа, але вони не хочуть давати мені неактуалізовану інформацію.  Я абсолютно згоден, що інформація має бути актуальною, але актуальною вона має бути від самого початку і будь-які зміни, що відбуваються на карті зарезервованих ділянок можуть мати лише два пояснення – їх вже видали іншим учасникам АТО, або їх видали не учасникам АТО чи планують це зробити. За таких обставин, у мене виникає дуже багато запитань до прозорості та чесності даного процесу, а головне управління, замість того, щоб з’ясувати в чому там справа, фактично перешкоджають спробі з’ясувати, чому саме територія була змінена.

Анекдотичною виглядала спроба з’ясувати цю інформацію на гарячій лінії, де мені сказали, що на ці списки не треба дивитися, адже там є “ПЕРЕЛІК земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які пропонуються передаватися у власність громадянам в I кварталі 2018 року на території Івано-Франківської області”  – до слова їх там аж 8 штук на всю область. На моє запитання, навіщо ж там висять списки зарезервованих ділянок для учасників бойових дій мені відповіли, що вони там висять, щоб учасники бойових дій знали, що можливо колись вони будуть перенесені до загального списку. І оця конструкція, що “можливо колись” мого співрозмовника жодним чином не бентежила і не викликала у нього жодних запитань – його головне завдання було не допомогти мені, а просто від мене відгавкатися, що він досить успішно і зробив.

На той час, я вже знав від землеміра Яблуниці, що мені відмовлено, оскільки земельні ділянки, нанесені на карту, суперечать генплану села, а на новий у них грошей немає (йдеться про 170 000 грн – це десь приблизно 7 соток землі у с. Яблуниця).

Я вирішив поцікавитися, хто ці три щасливця, що отримали земельні ділянки, попри те, що ще близько 20 чоловікам, які написали заяви на отримання ділянок було відмовлено.

На самій карті вказані кадастрові номери ділянок – зокрема один із них 2611093001:17:001:0058.

Пройшовши ідентифікацію через інтернет-банкінг, я з’ясував, що ділянка належить Іванюку Ярославу Петровичу – депутату (голова земельної комісії) Яблуницької сільради.

Наразі мені не вдалося з’ясувати, де саме служив Ярослав Петрович – звичайно я не маю жодного сумніву, що він отримав своє посвідчення учасника бойових дій як і більшість із нас у зоні АТО, але такий вибірковий підхід до задоволення заяв мене все ж таки бентежить. Як і бентежить той факт, що її не було внесено до його декларації за 2016 рік. Натомість там значиться ділянка, отримана в 2001 році.

Кілька днів тому мені прийшла офіційна відповідь із сільради с. Яблуниця. З тим самим формулюванням, що ділянка не відповідає генеральному плану села, однак цікавий факт, що я не вказував, яку саме ділянку хочу отримати, залишивши за сільрадою право вибору із вільних ділянок. Тому, як мінімум. Відповідь мала б бути, що вільних ділянок немає.

Також залишається відкритим питання, навіщо сільрада подавала ці ділянки, як зарезервовані за учасниками АТО, чому видала дозвіл на отримання 5 людям, чому змінила розташування зарезервованих ділянок. Адже усе це не чиясь помилка, а комплекс цілеспрямованих заходів. І найприкріше те, що усе це відбувається не в проросійських регіонах, а в патріотичному Прикарпатті, де і я в цьому не сумніваюся, уся сільрада підтримувала Революцію гідності і євровибір.

PS. Якщо комусь захочеться відчути те, що я відчував проходячи цими колами – постійте біля якогось храму із простягнутою рукою. Гадаю, вам сподобається. Виходить, що легше захистити землю на фронті, ризикуючи в ній опинитися, ніж отримати її в мирному житті.

 

 

 

 

Автор: В’ячеслав Жигун, командир мінбатр 17 ОТБр (2015-2016 рр.), адмін сайту “Україна туристична”

Напишіть відгук

Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на "Громаду Київщини".
Редакція може не поділяти думок чи висловлювань автора блогу чи коментатора. Головний редактор: Ірина Федорів